ОСОБЛИВОСТІ СПРЯМОВАНОСТІ ЯК КОНСТРУКТУ ФУНКЦІОНАЛЬНИХ КОМПОНЕНТІВ КУЛЬТУРИ ПРОФЕСІЙНОГО СПІЛКУВАННЯ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ ІЗ РІЗНИМ СТАЖЕМ ДІЯЛЬНОСТІ

Автор(и)

DOI:

https://doi.org/10.31392/NPU-nc.series12.2020.9(54).14

Ключові слова:

культура професійного спілкування, державні службовці, спрямованість у професійному спілкуванні, перцептивно-аналітичний компонент, трансляційно- інформаційний компонент, управлінсько-координаційний компонент, компонент особистісно-професійного саморозвитку.

Анотація

Статтю присвячено аналізу емпіричного дослідження культури професійного спілкування державних службовців із різним стажем професійної діяльності. Розкрито сутність культури професійного спілкування державних службовців, її функціонально-структурні особливості. Проаналізовано результати застосування авторської методики «Культура професійного спілкування державних службовців» за шкалою «спрямованість у професійному спілкуванні». Визначено такі особливості спрямованості як конструкт функціональних компонентів культури професійного спілкування державних службовців. У державних службовців із досвідом професійної діяльності від 0 до 1 року домінує альтероцентристська спрямованість як конструкт перцептивно-аналітичного, конформна
спрямованість як конструкт трансляційно-інформаційного та управлінсько-координаційного, діалогічна спрямованість як конструкт особистісно-професійного саморозвитку компонентів культури професійного спілкування державних службовців. У державних службовців із досвідом професійної діяльності від 1 до 10 років домінує діалогічна спрямованість як конструкт перцептивно-аналітичного та трансляційно-інформаційного, індиферентна спрямованість як конструкт управлінсько-координаційного та особистісно-професійного саморозвитку компонентів культури професійного спілкування державних службовців. У державних службовців із досвідом професійної діяльності понад 10 років домінує індиферентна спрямованість як конструкт перцептивно-аналітичного та трансляційно-інформаційного, маніпулятивна спрямованість як конструкт управлінсько-координаційного та особистісно-професійного саморозвитку компонентів культури професійного спілкування державних службовців.

Література

  1. Братченко, С.Л. (1997). Диагностика личностно-развивающего потенциала : методическое пособие для школьных психологов. Псков : ПОИПКРО.
  2. Варга, Л.І. (2015) Особливості формування комунікативної культури майбутніх учителів засобами інтерактивних технологій. Наука і освіта, 9, 15-19.
  3. Давыдова, О.А. (2003). Формирование культуры делового общения у будущих государственных служащих. (Дисс. канд. пед. наук). Волгоград.
  4. Зарецька, І.І. (2005). Комунікативна культура як компонент педагогічної культури. Директор школи. Україна, 3-5, 149-157; 6–7; 90-101.
  5. Калашников, М.М. (2009). Формирование культуры делового общения государственных служащих в системе непрерывного образования. (Автореф. дис. канд. пед. наук). Орел.
  6. Улунова, Г.Є. (2015). Ідеальний та реальний профілі комунікативно-організаторських якостей державних службовців. Nowoczesna edukacja: filozofia, innowacja, doświadczenie, 2, 82-86. Łódź: Wydawnictwo Naukowe Wyższej Szkoły Informatyki i Umiejętności.
  7. Улунова, Г.Є. (2019). Культура професійного спілкування державних службовців: сутність, функціонально-структурні особливості, психодіагностика. (Монографія). Суми : СумДУ.
  8. Улунова, Г.Є. (2018). Особливості психологічної підготовленості як структурного компоненту управлінсько-координаційного аспекту культури професійного спілкування державних службовців. Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова. Серія 12 : Психологічні науки, 7 (52), 236-243.
  9. Cooper, M., Golding, B., Jin, A. (2016). Cross-Cultural Communication in Teacher Education. Australian Journal of Teacher Education, 41, 6, 20-34. Retrieved from https://files.eric.ed.gov/fulltext/EJ1112384.pdf

##submission.downloads##

Опубліковано

2020-02-27